17

мая

Лижнік ЛютОбля...

...Де ви бачите в слові Космос букву А?
 
 
 
Десь в класі другому захворіла вчителька, пару днів уроки вів молодий інтелігентний вчитель фізики-географії, її майбутній чоловік. Науки мені давались - пльове діло, і радісно... та не всі, як виявилось. Задано було на завтра намалювати будь що, вільна тема... кольоровими олівцями.
 
А в мене в шухляді - новісінькі фарби і пензлик...
 
Ну, що там олівці.
 
Почав малювати фарбами - лижніка.
 
В сонцезахисних окулярах, шарф, палки, лижі... всіділа.
 
За вікном зима. На злобу дня, таксказать.
 
Малював тихенько на альбомному листі весь вечір лижніка - во весь зріст,самозабвенно і вдохновенно...
 
Аж язик заболів.
 
Вранці, акуратно запакував шедевр в повний лист газети, тіпа Путь Ілліча, зі всіх сторін і всунув в ранець. Конверт.
 
Нащо це зробив, сам не знаю... мабуть, щоб мій шедевр не пошкодився і почував себе комфортно між підручниками. Автономно.
 
Урок.
 
Всі по черзі несуть до вчительського столу свої малюнки, той хвалить і виставляє оцінки... Я, геній рісованія, вирішив після всіх, в мене ж фарбами...
 
Підійшла моя черга.Підходжу, гордо розпаковую з газетки Лижніка і кладу на стіл.
 
І в процесі, відмічаю, що якийсь мій лижнік, від того Путі Ілліча став інший...
 
Вчитель, довго дивиться на малюнок, потім на мене, потім знов на малюнок...
 
- Це що? - питає.
 
 
- Лижнік! - гордо відповідаю, надуваючи щоки, прийнявши позу генія. У вчителя раза три сіпається ліве око, сльозиться,він трохи червоніє, а потім, чогось втягує повітря носом, і робить ним так - хру,хру,хру... Хру... 
 
Промовляє - Я зараз! і пулею вилітає з класу.  
 
В класі тиша... 
 
Мій сусід по парті, і дружбак Сашко, добре шило, шепоче - За мной!,- тягне за рукав і ми, партизаним слідом... 
 
Вчитель, забігши за кут школи, присів на почіпки, закрив лице руками, плечі сіпаються, видає якійсь невнятні звуки. 
 
- Плаче?- запитує Сашко. 
 
Я знизую плечима... 
 
Нарешті, вчитель підіймається, смачно викурює цигарку, протирає очі... 
 
Ми в клас. 
 
Заходить вчитель. 
 
Дістає з сумки яблуко, ставить на стіл. 
 
- Дітки, малюйте яблуко, я на хвильку відлучусь,- і з моїм малюнком прямує з класу в сусідній кабінет, до молодого вчителя фізкультури. 
 
Сашко : 
 
- За мной!,- і ми знову партизанимо під дверима. 
 
Діалог: 
 
- Маєш хвильку часу. 
 
- Так. 
 
- Покажу тобі нового Пікассо. 
 
- Це шо? 
 
- Лижнік, шедевр другокласника. 
 
пауза... 
 
- Люто, бля! 
 
Ну і, зрозуміло - хру, хру,хру,бугага... 
 
Ми з Сашком в клас... 
 
...вчитель, переводячи погляд з лижніка на мене... 
 
- Довго малював? 
 
- Цілий вечір! - відповідаю з гідністю... 
 
- Добре навчаєшся? 
 
- Відмінник. 
 
- То хто це, ти кажеш? 
 
- Лижнік! 
 
- Ладно... бери свого лижніка... і виводить пятірку! 
 
Ми з Лижніком, з гордим виглядом прямуємо до задньої парти... 
 
На перерві, Сашко-шило задумливо, але з надією запитує у мене: 
 
- Слухай, Ру, а що воно таке, чи хто - тоє ЛютОбля??? 
 
Я ні на мить не вагаючись: 
 
- А ти що, не знаєш? 
 
- Нєа. 
 
- Дєрєвня! 
 
А сам, активно шурупаю, аж чубчик мокрий.. 
 
- Це ж відома лічность, чемпіон міра! Портрет його... 
 
- По чому?, -тупо запитує Сашко. 
 
- Як по чому, по лижах канєшно! Горний спуск! 
 
- Брешеш!- невпевнено резюмує Шило. 
 
- Зуб даю! - стверджено відповідаю. 
 
- Ти що, тєлік не дивишся, прізвище в нього таке - ЛютОбля! На тому тижні, чемпіонат дивився? О шостій вечора? (І я сам повірив, в того Чемпіона-Лютоблю) 
 
- Мабуть, в середу?. .ех, я в той день ще на хокеї був... 
 
- А як ти думаєш, Ру, повтор буде? 
 
- А я знаю... 
 
- Подивитися би на нього вживу.... 
 
Ех, сільські пацани, що вже до другого класу більш-менш впевнено орієнтувались в народних смачних іносказаніях, в стьобних міських діалектах були нубами... Де нам знати, що то таке - Стьобно, Прикольно, Люто і тд. Особисто мої познанія впирались в модні слова Чувак і Кент, які я хапнув від свого старшого брата... 
 
В вечір того дня, я кольоровими олівцями, на задній стороні шедевра вивів - Лютобля! 
 
Кожну буковку іншим кольором,на третину листа... і приколов, канцелярською кнопкою Лижніка Лютоблю на стіну, біля робочого столу... 
 
Побачив братан. 
 
- Це шо? - запитав здивовано і з острахом... 
 
Я, акуратно відліпив малюнок і довірив братану. 
 
- Портрет відомого лижніка ЛютОблі, чемпіона міра по горному спуску - пятірка, бачиш? 
 
- Якого лютоблі?,- здивовано запитав братанчик. 
 
Ну, і я з пафосом переповів всю сьогоднішню історію в школі... Брачик, слухав, лице його червоніло по ходу, очі сльозилися... а потім він завалився на диван, закривши лице руками, час від часу видавав вже відомі мені звуки -Хру, хру, хру, гиги. 
 
Фіг їх розбереш тих дорослих... Потім, братан довго випрошував в мене Лютоблю, хоч на день, показати чувакам-старшокласникам.. я впирався, виторговував преференції...на кінець домовились, що за оренду шедевру він намалює мені схему основних гітарних акордів, покаже як її читати і набирати на грифі, і мені можна буде користуватись інструментом,.. коли його не буде дома.. На тому і зійшлись. 
 
Місце Лютоблі зайняла схема акордів. 
 
А ще, я став своїм чуваком серед старшокласників, звєздою... деякі фанати, давали навіть нам з Сашком-Шилом зробити пару тяг, шикарних папірос Ораї (так ми називали болгарський ОPAL), це коли брат не бачить... 
 
А Лютоблю я недавно знайшов, в пусті хатині в селі, де вже ніхто не живе, де пройшло наше дитинство. 
 
Брачик,турботливо сховав малюнок у своєму фотоальбомі... 
 
Довгло ми дивилися один на одного, я на Лютоблю, а він зі свого лижнього іносвіту на мене. Тоді промайнула думка, що мій шедевральний герой, дивним чином, через десятиліття воплотився в образі Фреді Крюгера.... 
 
Якось було стрьомно перебувати в нічному будинку з ним один на один... 
 
В хаті було холодно-холодно, за вікном лютий місяць, по курсу 21 вік... 
 
Ми, в останній раз, поглянули один на одного.... Я зімяв малюнок, запхнув його в грубку, посипав попелом, полив соляркою, зверху дров - і підпалив... 
 
Торуй свою лижню, мій друже, у свої чудні іноміри... 
 
Дивний, чудернацький Лижнік мого дитинства - Лютобля....

Руслан Навроцький

напишикомментарий